Час народжуватися, час помирати.
Час руйнувати, час будувати,
Час розкидати каміння і час їх вбирати,
Час мовчати, час говорити.
Сьогодні – Час – говорити!
Ми не маємо права забувати нехай і нелегкі, запеклі, і стражденні сторінки історії, бо без них не було б всього того, що ми маємо зараз. І нашим святим обов’язком є зберегти цю пам’ять впродовж тисячоліть. У 30-ті роки ХХ ст. в Україні розпочалась тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не рубали, не стріляли, у них просто забрали всю їжу, оточили військами й спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках помирають із голоду.
Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, була присвячена зустріч студентів МФК СумДУ з сумськими краєзнавцями, волонтерами та членами громадської правозахисної організації «Меморіал імені Василя Стуса» в бібліотеці-філії №17. До зустрічі онлайн приєдналися учні сумських шкіл.
Захід розпочався з молитви та хвилини мовчання у пам’ять про загиблих українців. Члени краєзнавчого гуртка коледжу презентували мінівиставу-реквієм, до якої готувалися під керівництвом Оксани Якущенко.
Світлана Ревякіна (голова Сумської обласної організації «Меморіал»), краєзнавець Микола Карпенко поділилися із молоддю результатами власних досліджень події, що відбулися в Україні в 1932-1933 роках: окреслили причини й наслідки голодомору на конкретних прикладах, ілюстрували факти страшними цифрами трагедії, закликали присутніх осмислити та враховувати уроки минулого, вшановувати пам’ять людей, які загинули в часи сталінського режиму, долучитися до всеукраїнської акції «Запали свічку».
Робітники бібліотеки презентували присутнім книжкову виставку «Голодомор: крізь призму пам’яті та болю».
«Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а в трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога в майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти», – коментує викладач, керівник гуртка Оксана Якущенко.
