«Живий плач мертвої зони» — це ті слова, що несуть жахливі спогади про події 26 квітня 1986 року, а саме вибух на одному із реакторів Чорнобильської АЕС.
У той день уночі стався вибух на четвертому реакторі, у результаті якого почала руйнуватися будівля. Услід за першим, відбувся й другий. Пожежа. Паніка. Страшенний екоцид. На початку, ніхто не знав, що за вибухи пролунали. Люди мирно вийшли на прогулянку, дивлячись на палаючу атомну станцію, не здогадуючись, яка велика загроза буде попереду…
Новік Крістіна й Онопрієнко Поліна, студентки 113-ж групи, під керівництвом Світлани Гуржій, викладачки спеціальності «Журналістика», підготували проєкт «Чорнобиль очима письменників», аби ми змогли всі разом вшанувати пам’ять про трагедію, що наповнила серця кожного українця болем і стражданнями.
Люди втрачали свої домівки, бо мали рятувати власне життя, багатьох друзів і навіть найдорожче у світі — сім’ю… Багато згадок про ці події можемо бачити у творах українських письменників. Сучасна поетеса Ліна Костенко розчулила українців, написавши вірш, присвячений катастрофі. Завдяки таким видатним людям як вона, ми будемо завжди пам’ятати і вшановувати пам’ять людей, рятувальників і працівників, яких, на жаль, аварія не минула стороною. Цей день залишив глибокі рани в душі кожного, що не загоюються.
Наше життя триває і Україна поступово загоює свої рани, отримані в минулому. Нехай трагедія на Чорнобильській АЕС буде стимулом до дії, а не лише глибоким душевним горем.