ДИСКУРС ПРО МОВУ

Мова. Вже давно було помічено, що не існує мислення без слів. Мова, слово є необхідний результат думки, і тільки в ньому вона досягає свого найвищого напруження та значення. Ми навіть можемо сказати, що без мови немає розумного буття, розумної зустрічі з існуванням. Твердження про зв’язок мови та реальності розкриває одну з основних її функцій – когнітивну. Мова є необхідним засобом відображення дійсності. Вона впливає на спосіб її сприйняття і, в той же час, сама вдосконалюється у процесі пізнання. У слові відбувається піднесення до абстрактного мислення, як квінтесенції прояву буття.

Мова – могутній засіб спілкування. Слово пробуджує розум і серця від забуття. Воно рухає народами і є єдиною силою там, де, здавалось би, немає жодної надії на нове життя. Коли під впливом натхненного слова у рабів пробуджується воля до свободи, у невігласів з’являється потяг до мислення та знання, у народу – глибина та тепло почуттів, коли рідні слова, забуті або навіть зганьблені, несподівано засяють світлом та силою переконання, відкриваючи шлях до нового дня.

Зі слова починається історія людини, суспільства та цивілізації. Мова стає каталізатором суспільних змін. Виступаючи засобом накопичення, відтворення та передачі інформації життєвонеобхідної для існування соціуму, вона перетворюється на основний фактор цивілізаційного розвитку. Замінюючи природні регулятори на надбіологічні програми, людство порушує баланс, піднімаючи суспільство на новий рівень нерівноваги з оточуючим середовищем, а пропорційно цього зростає ентропія. Для урівноваження та переходу до нового стійкого стану необхідні все більш «витонченні» нєгентропійні чинники. Слова набувають нового значення: більш високого рівня узагальнення, розширюються обсяг та зміст, в мові знаходять відображення нові види діяльності, цілі та ціннісні орієнтири. 

Рідне слово. Мова кожного народу формується в особливих культурно-історичних, соціально-економічних, суспільно-політичних та географічних умовах. Від колиски, вона супроводжує нас протягом усього життя. Рідні слова відсилають нас до цілої системи надбіологічних символів-образів, які в закодованій формі передають фундаментальні знання, навички, вміння, зразки діяльності та поведінки, необхідні для функціонування народу. В цьому сенсі, мова постає формою світобачення нації, в ній – усе наше культурне багатство. У рідному слові ми відкриваємо риси притаманні українському характеру: волелюбність, романтизм, доброту, справедливість, бажання миру, але в той же час, готовність до захисту свободи.

Вивчати мову, використовувати її – це означає долучитись до нескінченної скарбниці історичної пам’яті та культурно-духовного життя рідного народу.